Каннабис Крымск Бошки Шишки Amnesia

Начну я с самого начала. Однажды, уже несколько лет назад, я решил попробовать на вкус эту коноплю. Знаете такую вещь? Кексы, стендаль, первитин — все это уже было на моей карте, но конопля была новым вызовом для меня. Решил поискать ее в интернете, а то в моем районе таких друзей не было.

После долгих поисков, наткнулся на один сайтик, где продавали закладки. Там был целый каталог, выбор у них внушительный. Но цены, гляньте, просто космические! Мне как бедному гопнику такие деньги не по карману. Но я голову не опускал, братцы! Хоть и не вор, но решил найти выход из этой ситуации.

Прочитал я много инфы, изучил, как можно самому организовать доставку этой дряни. Идею подсказала мне одна хитрая знакомая семеро арестов по счету. Говорит, взять и раздербанить дозу. Я подумал, что же мне стоит попробовать. Начал собирать деньги вместе с одним своим приятелем, который разбирался в этих делах немного лучше меня.

Мы с приятелем собирали деньги по чуть-чуть каждый день. Бабло нам нужно было не только на шишку, но и на просто жизнь. Хватало на еду, на сигареты, и даже на какой-нибудь новенький телефон, чтобы потом на нем знакомиться с девчонками.

Короче, деньги собрали и мы сели на сайт, где продавали шишки марихуаны. Заказали граммов сто и уже зlакупились, готовясь к веселью. А пока ждали посылочку, начали активно знакомиться в интернете. Создали свой профиль, написали пару строчек про себя и начали искать новых друзей.

Некоторые ребята были похожи на нас, такие же гопники-наркоманы. А другие — такие умные, все время про книжки и философию говорят. Но нас такие не интересуют, мы хотим упороться и повеселиться.

И вот наконец-то пришла посылочка с шишками! Мы раздербанили дозу и принялись раскумариваться. Честно говоря, мне все это дело не сильно понравилось. Голова закружилась, а мир стал каким-то расплывчатым. Но приятелю понравилось и он решил оставить себе пару граммов на память. Мне больше по душе были кексы или первитин, но это уже другая история.

Так что, братцы, вот так я попробовал шишки марихуаны, заказывал закладки в интернете и знакомился со всеми подряд. Но не стоит погружаться в этот мир наркотиков, поверьте мне на слово.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...